Творчі  та дослідницькі роботи

Творча робота на тему:

«Дослідження українських діалектизмів,

крізь призму мовної картини Поділля»

Укладач:

Котляр Т. В.,

викладач української мови та літератури

Назва навчального закладу:Державний професійно –технічний заклад « Жмеринське Вище професійне училище»

Адреса: 23100, М. Жмеринка, вул.. Київська,13, тел.. 2-29-87,

E- mail:zmerinka_vpu@ukr.net

Рецензенти:

Глущенко Г.М.,

методист НМЦ ПТО у Вінницькій області.

Бабич Т. Ф.

методист НМЦ ПТО у Вінницькій області

Номінація:Інноваційні підходи в закладах освіти до процесу формування творчої особистості та виховання громадянина патріота»

Анотація

В роботі  досліджуються застосування діалектизмів у сучасній мові на території Поділля, оскільки діалектна лексика (як і професійна) виділяє найдрібніші деталі явищ, предметів, реалій навколишньої дійсності. Цедаєширокіможливості в художньомустилі для максимального наближення до дійсності, для опису життя з усімайого деталями, для відтвореннямісцевого колориту, для типізаціїхарактеріврізнихсуспільнихпрошарків.

Зміст

1.     Мета творчої роботи

2.     Вступ

3.     Головна частина

4.     Висновки

5.     Додаток

6.     Рекомендації щодо подальшого  використання дослідницької творчої роботи

Мета  роботи:

Єв нашій мові народні слова,

Самобутні, прості і не всім зрозумілі.

В них історія вітчизни  ожива

й кружля загадкою  у мовній заметілі.

Хто їхнє значення пояснить до пуття?

Чи чітко скаже - де вони взялися?

Я стверджую - зі звичного життя

Пішли вони. В життя і розійшлися.

Тож розпочнім дослідницьку роботу.

Нашим завданням є згадати й зрозуміти

Слова незвичні, що пішли з народу.

Щоби додати в мову колориту.

                                                       

Вступ

На хвилястій рівнині,що видно здаля,

У міжріччі Дністра і Південного Бугу,

Розташований край мій - Подільська земля,

Що ввібрала у себе і радість і тугу.

Краю мій зелений, мій глибокий світе!

Чарівна колиска на хвилях буття.

Думки снують, їм хочеться злетіти

Над рідним  плаєм власного життя!

І якщо зазирнути у далеч віків,

Погорнути історії книгу.

Прислухатися до розмов  батьків -

Почути можна в них якусь інтригу.

Бо є в нашій мові народні слова,

Самобутні, прості і не всім зрозумілі.

В них історія вітчизни  ожива

й кружля загадкою  у мовній заметілі.

Хто їхнє значення пояснить до пуття?

Чи чітко скаже- де вони взялися?

Я стверджую- зі звичного життя

Пішли вони. В життя і розійшлися.

Усе тут є- і почуття ,і побут.

Звички і приказки- усе, що людям близько.

І бідність є у них , і є добробут.

Начищені життям вони до блиску.

Прості і звичні не для всього люду.

Не всі їх зрозуміють так, одразу,

Чужинців заведуть вони в облуду,

А хтось їх, може, сприйме за образу.

Це все в загальному. А якщо розібратись,

Що ж вони насправді означають?

Спробуймо до суті їх дістатись,

Бо це ж діалектизми. І не всі їх знають.

Головна частина

Побутують ,звичайно, вони у селі,

Бо там коріння нашого народу.

Народжені з прадавньої землі,

 Несуть у собі нації природу .

Випещеним подільським колоритом,

Мов намальоване, пишається село.

Вбране простенько яблуневим цвітом,

Загорнуте у чарівне зело.

Життя тут не вимірюють роками,

І не сезонами, як прийнято усюди.

Посіяли, посапали, зібрали.

Спиніться трішки – ніколи все людям.

Чи їли , чи  голодні- значення немає,

Бо ж є робота- завжди є робота.

За цілий день наробляться і «вхляють»,

Вже «валяться із ніг», а все в турботах.

Встають, коли «когут» ще не співає.

Це півня так в народі величають.

«До дня» встають, щоб встигнути багато.

Бо є робота- в хаті , й «коло» хати.

Картоплю називають другим хлібом.

А на Поділлі кажуть-« бараболя».

За нею також « бульба» ходить слідом.

Загатять нею люди усе поле.

Смачний окраєць білої хлібини

По- нашому « горбушка» називають.

Це ж диво-що виходить з насінини?!

Нічого духмянішого немає.

Як вийме з  «дечка»  матір«паляницю»

В повітрі райські пахощі  витають.

На польський манір називають «пляцок».

Мабуть, не кожен з нас такеє знає.

А ще з «гладущика»  налити молока,

Ну тобто з глиняного горщика, рудого,

І з паляницею- ото вже смакота!

Смачнішого не їла я нічого.

Як закипить на «грубці» якась страва,

То «накривкою» горщик накривають.

Посолять трішки, додадуть приправи,

І в «п’єц» напівготову вже саджають.

Смакує людям український борщ і сало.

«Вкришем» буряк- борщ стане червоненький.

А навесні ,коли тепліше стане,

«Кваску» нарвемо- буде зелененький.

«Квартою»  називають філіжанку

Велику, металеву, півлітрову.

Буває з візерунком вишиванки.

А є ще із пейзажем «кольоровим».

«Баняк»- знайоме слово селянину.

Чавунний глечик. А ще є «раднина».

Не знаєте? Та це ж шматок тканини,

Якою носять сіно худобині.

Чим в Україні ліжко застилають?

Нехитра справа . Ковдрою з бавовни.

Цю ковдру «капою» в нас називають.

Таке багатство маємо духовне.

Чи  вам знайоме слово « мийка»?

«Рамат» у нас ще добре знають.

Відоме,певно, кожній господині.

Як розтлумачити - ганчірка означає.

Ми всі спимо на подушці м’якенькій ,

Яку в напірник зверху убирають.

Мої ж краяни « пішивку» біленьку

Від слова «шити» добре пам’ятають.

Дівча  вплітає гарні  «бинди» у волосся

Коли потрібно вийти «мижи» люди.

Моди і стилю давнє відголосся.

Так ,як було колись, уже не буде.

Жінки в нас носять « димку» або «байку» .

Насправді-це широкая спідниця.

А «зимній» кожушок зовуть «куфайка»

«Якраз» -значить, по розміру годиться.

Колись дідусь мій одягав на холод «френч».

Нині піджак по - модному вживаєм.

Якщо не так пошитий - то вже «ганч».

Недолік невеличкий означає.

І одяг і білизна - то все «шмаття».

Таке потрібне кожному у вжитку.

Розірване,полатане- це «дрантя».

Життя старого давні пережитки.

Які бувають гарні черевички,

Мабуть,усі дівчата добре знають.

А подоляни кажуть «капці» вже по звичці,

І « мешти» у народі називають.

Багато в нашій мові запозичень.

Чого б це? Що і в кого ми забрали?

Зросійщених і польських слів сполучень

Як губка, людство наше увібрало.

Ми не ходили позичати мову.

Землі чужої теж не загрібали.

До нас прийшли. Та ще й вінки тернові

«Оділи» нам на голови й приспали.

На лад свій стали нас переробляти.

Слідів своїх тут безліч залишили -

В землі і в мові- не порахувати.

Вони тут багатіли , а ми просто жили.

Раділи сонцю й веснам світанковим.

Пшениці й жита врожаї збирали.

В природі суржик був.Був він і в мові.

Чуже і рідне – все разом змішали.

Частенько від  дітей чуємо «сьодні».

Це так скорочено сьогодні називають.

А є ще слово давнє,старомодне-

«Ниньки» ще де-не-де вживають.

Якщо дитя роботи «ніц» не має.

«Ніц» - це ніякого, або нічого.

То воно просто «нипає», «нуждає».

Хто не «второпав» –нудиться небога.

Це добре, що виходить до ладу все.

Щось «путнє» трапиться в житті або «путяще».

Як щось не так – то «пасія бере».

Це гніватись. Так зрозуміють краще.

«Баба з воза,-кажуть,-коням легше»,

Це коли вже на одну проблему менше.

У нас на віз кажуть «підвода» завше.

І слово це я чула вже не вперше.

Дивні слова,знайомі ще з дитинства.

Що в них таїться—які таємниці?

Принесені птахами материнства.

Напоєні з батьківської криниці.

Є гарне слово українське- личко.

Обличчя чи лице ще називають.

А предки брали теплуюводичку

І «літеплом» оцим красиву «твар» вмивали.

Живем ми у гармонії зі світом,

З природою ми маєм спільну мову.

«Зимою» мерзнем і «впріваєм» «літом»

Ну, «общим» доля,як погода, загадкова.

Надійдуть хмари-«забандючиться» на небі.

«Як у мішку» місцеві промовляють.

А задощить- «мокви» повсюди , «сльоти».

Згадається :«ложка води –цебер болота».

Зазвичай віником подвір’я замітають.

Чи ж «драпаком» з берези. Як  вам краще?

Бо чистоту вкраїнці полюбляють.

А ще щоб зроблено було найкраще.

Наш народ ну надто вже гостинний.

Завжди гостей ми радо зустрічаєм.

І хоч на дверях висить «клямка» чи «шуфриндель»,

На засуви ми рідко замикаєм.

Висновки

Смішні і дивні всі оці слова.

І українцям їх незвичка промовляти.

Але народна пам'ять в них жива.

І дехто знає їх ще з немовляти.

У них ми бачим самобутній край,

Що квітне словом ще живим , народним

В інших краях не знайдеш –не шукай.

А просто пам’ятай- це нагорода.

Цей скарб, збережений батьками для дітей,

Живе.Він вічний. Варто лиш згадати.

Неси його!(Як іскру Прометей).

Й зумій нащадкам своїм передати!!!

Додаток

Словник діалектизмів ,що побутують на Поділлі

Вхляти , падати з ніг- втомитись

До дня – на світанку

Коло- біля

Паляниця, пляцок- білий спечений хліб на соді.

Грубка- маленька піч

П’єц - піч

Накривка –кришка

Вкришити-додати подрібненого

Квасок-щавель

Кольоровий- різнобарвний

Мижи–поміж

Бинди- стрічки

Мешти - черевики

Зимній –зимовий

Второпати - зрозуміти

Одіти-одягти

Твар- обличчя

Зимою- взимку

Літом- влітку

Впріти-спітніти, зіпріти

Общим- загалом,

Як у мішку- похмуро

Забандючитися- захмаритися

Цебер- діжка

Ниньки- сьогодні

Рекомендації щодо подальшого використання дослідницької роботи

Дослідженняполягає в можливостівикористанняйогорезультатів у процесівикладанняукраїнськоїмови, а самерозділу «Українськадіалектологія» у навчальних закладах, написаннітворчихробіт, а такожвикористаннідослідження на заняттях з українськоїлітератури для поглибленнявивченняколоритного народного характеру українського народу.